Ольга Фреймут: Хочу стати другом для доньки!

Марина Ракитянська,

курсы журналистики Валерии Губренко

журнал «Главред»

Ольга Фреймут: Хочу стати другом для доньки!, Интервью студентки Kурсы журналистики Валерии Губренко Киев

Ольга Фреймут: Хочу стати другом для доньки!, Интервью студентки Kурсы журналистики Валерии Губренко Киев

Ольга Фреймут майже не сидить без діла: вранці у прямому ефірі успішно веде ранкове шоу на «Новому каналі» разом із Сергієм Притулою та Олександром Педаном, удень записує програми, знімається в рекламі, інколи виступає в ролі моделі, а ввечері бере активну участь у світському житті.

 

Ось і на нашу з нею зустріч Ольга прийшла відразу після того, як сама взяла інтерв’ю у Гоші Куценка

 

Олю, ви працюєте на телебаченні, берете участь у багатьох соціальних програмах, є частим гостем на різних світських заходах, окрім того – у вас сім’я: чоловік і маленька донечка Злата, якій уже майже чотири роки! Хто вам допомагає все це контролювати?

 

Зі Златою мені допомагають мої мама і сес¬тра – мама приїжджає майже щотижня, а сес¬тра вчиться у Києві, крім того, донька ходить до дитячого садка.

 

До речі, і під час пологів вони мене підтримували: літали зі мною до Лондона.

 

Злата народилася в Англії?

 

Так, я закінчувала City University в Лондоні за фахом Міжнародна журналістика й мала можливість вибору – народити Злату в Україні чи в Лондоні.

 

Не довіряєте вітчизняній медицині?

 

Наслухалася сумних історій про недбале ставлення до породіль. А в Лондоні мене всі любили, називали «Бебі», адже я – невисока на зріст, та й була ще зовсім молоденькою. Народ¬жувала у 22 роки, а жінки, які зі мною лежали, – у 30–35.

 

Зважаючи на ваш робочий графік, чи багато часу вдається проводити з донькою?

 

Коли трапляється нагода, намагаюся брати Злату із собою на різні виставки, концерти, презентації, інколи вона навіть ходить зі мною на роботу. Прагну виховувати її різнобічно розвиненою особистістю, вважаю, що дітям треба змалечку прищеплювати мистецькі смаки.

 

Але чотири роки – це ще зовсім маля, невже ваша донька не соромиться посиленої уваги оточуючих?

 

Що ви, Злата у нас – доволі комунікабельна й товариська. Може просто підійти в кафе до незнайомих людей і поспілкуватися. Інколи так розійдеться, що доводиться лякати її охоронцем закладу – вона їх боїться.

 

Коли я була маленькою – лякали міліціонерами.

 

Ні, міліція у нас не має авторитету.

 

Олю, в одному з інтерв’ю ви розповідали, що у вас склалися чудові стосунки з мамою. Які методи виховання ви застосовуєте?

 

У нас – чудові стосунки! Понад те, мама – мій найкращий друг, вона завжди ділилася зі мною своїми переживаннями й емоціями, і я так само намагаюсь залучати Злату до цього. Вона завжди знає, коли я стомлена або розгнівана, посварилася з друзями тощо. Спілкуюся з нею, як із дорослою людиною. Хоча деякі мої знайомі не згодні з таким підходом. Наприклад, колега по «Підйому» Сергій Притула каже, що я неправильно виховую дитину, що зрештою Злата вилізе мені на голову. На його думку, я – не авторитет, і вона мене не боїться. Я хочу стати насамперед другом для власної дитини. Ніколи не піднімаю на неї руки, взагалі не розумію ситуацій, коли дітей лупцюють.

 

Знаю, що Злата поділяє ваше захоплення модою.

 

Це правда, вона може безперервно переглядати Fashion TV. Я часто беру її із собою на показ мод, їй дуже подобається, вона завжди сидить тихенько, дивиться уважно й обов’язково аплодує кожній моделі. Після таких заходів ще довго розповідає всім знайомим, якою гарною була сукня і якого кольору – туфлі. До речі, багатьох українських дизайнерів знає особисто.

 

Складно підібрати одяг для такої модниці, де його купуєте?

 

Вона завжди сама вирішує, що завтра одягне. Навіть вибір піжами – ціла епопея. Злата зав¬жди звертає увагу на те, як я одягнена, коментує, що подобається, що – ні. Можу зауважити, що в Києві – безліч магазинів, які стежать за тенденціями моди і втілюють їх у дитячих колекціях. Єдине, що для мене неприй¬нятне, – це базари, я маю сумніви щодо якості й екологічності таких речей.

 

Олю, а ви самі де купуєте одяг? За кордоном?

 

На шопінг за кордоном у мене бракує часу. Звісно, коли буваю в різних країнах, обов’язково щось купую. Нещодавно відвідала Данію, познайомилася з дизайнером Мілен Біргер, залишилася від неї у захваті. Раніше, коли я жила в Лондоні, одягалася тільки там. За кордоном завжди є можливість купувати якісь брендові речі зі знижкою – це якісно, модно й недорого.

 

А роботи яких дизайнерів вам найбільш

 

бли¬зькі?

 

Мені подобаються Vivienne Westwood, Coco Chanel, хоча те, що робить зараз Карл Лагерфельд для цього Модного дому, – не зов¬сім «Шанель», дуже імпонують його ретроколекції.

 

А українські дизайнери?

 

На мій погляд, дизайнери в Україні схильні до частої зміни стилів, тому складно говорити про когось конкретно. Для себе відзначаю Оксану Караванську, Ірину Каравай, Олену Іванову.

 

Ви чудово обізнані у моді, стежите за останніми тенденціями. Ніколи не замислювалися про те, щоб стати ведучою відповідної програми? Враховуючи, що вже маєте подібний досвід: кілька років тому були фешн-журналістом на «1+1».

 

Я півтора року працювала у проекті «Сніданок з ,,1+1’’» у команді Олега Панюти. Отримала прекрасний досвід, познайомилася з чудовими людьми – дизайнерами, візажистами. Але на сьогодні мене цілком влаштовує моя теперішня робота. Якби й створювала щось подібне, то моя передача була би більш адаптованою до фінансових можливостей українських модниць і модників.

 

Олю, ви берете участь у соціальній програмі «Зірки проти дитячої жорстокості», розкажіть про неї.

 

Представники Міністерства освіти в Україні попросили мене підтримати цю програму разом із боксером В’ячеславом Узелковим. Зірки приходять до звичайних шкіл, збирають учнів кількох класів (як правило, дев’ятих-десятих) і проводять довірчі бесіди з дітьми на теми:

 

що робити, якщо у тебе відібрали телефон;

 

як убезпечити себе від насильства (фізичного й психологічного);

 

насильство у сім’ї тощо.

 

15–17 років – доволі складний вік. Чи виникали якісь проблеми під час спілкування?

 

Спочатку була відчутна певна ніяковість, але поступово діти почали піднімати руки, ставити запитання. Знаєте, вони насправді відкрили нам свої душі. Ця програма користується популярністю, до мене надійшло ще кілька таких пропозицій, навіть попросили залучити моїх колег – Олександра Педана і Сергія Притулу. Вважаю за необхідне підтримувати такі соціальні програми, адже діти нам довіряють, ми для них є авторитетом, і якщо в наших силах допомогти їм, то слід обов’язково це робити.

 

 

 

 

Оставьте комментарий

���������

on-line курс
пишущей
журналистики