Лама: Менi любов заважає творити

курсы журналистики Валерии Губренко

Аліса Животок,

журнал «Главред»

Лама: Менi любов заважає творити, Интервью студентки Kурсы журналистики Валерии Губренко Киев

Лама: Менi любов заважає творити, Интервью студентки Kурсы журналистики Валерии Губренко Киев

 

Коли її пісня стала саунд-треком до першого українського еротичного фільму «Сафо», довкола почали пліткувати про нетрадиційну орієнтацію співачки. Однак Лама жодної уваги на це не звертала.

 

А от самі зйомки майбутнього кліпу «Сафо» їй наснилися. Узагалі, співачка часто бачить віщі сни й видіння. Мабуть, це все наслідки назви гурту, з якого Наталя Дзеньків розпочинала свою музичну кар’єру – «Магія»

Ти була проблемною дитиною чи ангелятком?

 

Проблемною я точно не була, радше – творчою дитиною. Була слухняною, з дитинства мене дуже добре виховували, мама з татом менше, бо були артистами і багато гастролювали. Вихованням займалась моя бабуся.

Бажання стати артисткою з’явилося вже тоді?

 

Мої перші бажання були пов’язані з творчістю. Це було малювання, співи… Але все почалося з танців, хотіла бути, як моя мама. Хоча… якийсь час мене приваблювала медицина, подобалось лікувати.

А на кому проводила експерименти: на кішках чи ляльках?

 

На ляльках. Робила сама шприци: брала чорнильну ручку, набирала в неї води замість чорнила і гострим кінцем вводила цей розчин гумовим лялькам. Виглядало це страшно, але було у мене таке тимчасове захоплення. (Сміється). А ще хотілося в кіно зніматися, писала сценарії, всілякі вистави організовувала, збирала друзів у дворі, вчила їх співати, танцювати. Приходила до школи й думала не про уроки, а про творчість, жила абсолютно не таким життям, як усі інші діти.

У дитинстві ти активно займалась танцями, чому не стала танцівницею?

 

Так, мене віддали на балет, я там таке виробляла! Мама купила мені дуже красиві пуанти, я в них ходила навіть вдома – і вдень, і вночі. Потім хотіла бути фігуристкою, але в Івано-Франківську ніде було займатись, тому сама навчилася кататись, у дворі взимку заливали стадіончик, і там я тренувалася. На ковзанах стою з п’ятирічного віку, а коли переїхала до Києва, почала займатися фігурним катанням. Спочатку на Льодовому стадіоні в групі початківців, але стало нецікаво, і мене перевели до сильнішої групи, де починали вивчати різні трюки. Саме у той час народився проект «Лама». На двох стільчиках всидіти неможливо, треба було щось обирати. Зрозуміла, що фігурним катанням займатися пізно, тож воно стало моїм хобі.

А які спогади про школу?

 

Школа для мене була, як тягар, особливо її ніколи не любила. Навіть бувало, що часто плакала, приходячи туди. У початковій школі у мене була улюблена вчителька, а в старших класах порозуміння між мною і вчителями зникло. Тим більше, батьки брали мене на гастролі, їздили світом. Вони виступали з артистами з Росії, пам’ятаю Леонтьєва, Пугачову. Там я бачила інший світ, а коли приходила до школи, стикалася із системою, яка закручує.

З учителями часто конфліктувала?

 

Ні з ким не конфліктувала. Моя класна керівничка, Олена Михайлівна, була дуже розумною жінкою, бачила, що я творча дитина, й підтримувала мене в цьому, давала свободу й допомагала. Адже в музичній школі вимагали викладатися повністю, грати вісім годин на день, а суміщати все це було неможливо.

А хто до музики тебе привчав?

 

Спочатку був балет одночасно з народними танцями. У балетній школі нам акомпанували на роялі, й доволі часто я підходила до нього й награвала щось. Еліна Едуардівна, так звали акомпаніатора, помітила, що у мене є талант і запропонувала позайматися зі мною приватно. Рік по тому я вступила до музичної школи, мене відразу прийняли до першого класу (без нульового) і дали програму за третій. Згодом я вже виконувала соло на фортепіано з камерним оркестром. Досі пам’ятаю свій тогочасний репертуар. Фактично я жила музичною школою. У 1990-их роках поїхала до родичів у Німеччину і потрапила там на концерт Bon Jovi. Це перевернуло моє життя! Я взагалі – романтик, побачу – і все! Зрозуміла, що хочу чогось цікавого. Хоча знання фортепіано і класики використовую й досі, коли граю на сцені.

Музику сама пишеш?

 

Так, музику і тексти, разом з Віталіком (Віталій Телезін, продюсер Лами. – Авт.). Хоча вірші почала писати ще в дитинстві. Якось трапився такий випадок. Я склала вірші й показала своєму дядьку, він прочитав і сказав: «Це не ти написала». Тоді я порвала й викинула зошит. Тривалий час після того нічого не писала. Зараз пісні пишу і в поїзді, і під час подорожей. Інколи під впливом якихось переживань. Нещодавно помер мій кіт, і це дало поштовх якимось філософським думкам – про життя, чому все так відбувається. Бувають моменти в житті, які дають поштовхи, часом – дуже сильне кохання.

Як часто закохуєшся?

 

Раніше – часто, років у 16–17, зараз складніше це зробити, тому що вимоги інші. Щоб заполонити моє серце, чоловік мусить бути незвичайним за багатьма параметрами. Тому зараз я не закохуюсь.

Любов допомагає чи заважає у творчості?

 

Мені любов заважає творити. Коли закохана, я не творю, а насолоджуюсь цим почуттям і забуваю про музику. (Усміхається). А от коли, скажімо, трагічне розлучення – о, це відразу пісня «Знаєш, як болить» тощо. (Сміється).

 

Свого часу ти виступала в програмі «Території А» з гуртом «Магія», і ваша пісня «Напиши мені, доле, листа» протягом тривалого часу посідала перше місце, розкажи про це.

 

Це я створила гурт «Магія». Після поїздки до Німеччини мені купили синтезатор, і я почала писати пісні. На той час вибору великого не було, отже, пішла до батьків у Гуцульський ансамбль пісні й танцю. Там познайомилася з дівчинкою, подібною до мене, і ми зрозуміли, що нам не дуже весело. (Сміється). Сказала їй: «Я вмію писати музику». А вона мені: «А я вмію писати слова». І з цього й почався гурт «Магія». Через кілька місяців доля нас звела з Віталіком Телезіним в Івано-Франківську. Він працював на місцевому радіо, і ми продемонстрували йому свої пісні. Віталік уже робив аранжування артистам, умів обходитися з інструментами, мав до цього дуже великий талант, і ми зрозуміли, що працюватимемо разом. Він ще тоді нам показав пісню «Світло і тінь». «Магія» почалася з нами трьома.

Як ставишся до магії та містики, часом не володієш надприродними силами?

 

Я володію даром провидіння: коли щось має статися, приходить видіння, хоча й не завжди можу зрозуміти, до чого воно. Це трапляється у снах чи перед сном. Наприклад, десь за місяць до того, як помер мій кіт, бачила видіння: під деревом стояла маленька труна. Мене це, звичайно, насторожило. Згодом мама повідомила, що наш кіт захворів. Реміксу (так звали кота) дали антибіотики, і йому стало краще. І тут мені сниться сон: кіт п’є воду, і в нього перетворюється мамин брат, який нещодавно помер! Він каже, щоб ми не тішились, бо все одно той помре. Цей сон мамі я не розповідала, але зробила висновки. На жаль, він виявився віщим. Було якось ще одне застереження щодо літака і знайомого гурту, і у них справді виникла проблема під час перельоту.

Такі попередження стосуються твоїх знайомих, а як щодо тебе самої?

 

Перед тим, як мали знімати кліп «Сафо», мені наснився Воронцовський палац, фортепіано. Коли вже знімали, зрозуміла, що це вже я бачила.

Ти вихована у релігійній християнській сім’ї, як прийшла до східної філософії. Як це поєднується з християнством?

 

Вважаю, що добре поєднувати різні релігії, не прив’язуватись до чогось одного. Ти розумієш, що є Бог на світі, й неважливо, у якій він іпостасі. Для мене неважливо навіть ходити до церкви, Бога треба мати в собі, треба вірити й молитися. Вірю в Ісуса Христа, і мені це найближче. Водночас цікавлюсь і східними релігіями, ходжу до храму кришнаїтів, спостерігаю за обрядами, цікавлюсь ведичною культурою, і це привело до того, що я стала вегетаріанкою.

І як давно ти вегетаріанка, важко було перейти на іншу їжу?

 

Уже три місяці. Дуже важко перейти, хоча я неодноразово пробувала. Мені страшенно хотілося м’яса, навіть зверталася за порадою до лікарів, які сказали, що я «хижачка», бо у мене І група крові, тому повинна їсти м’ясо. Але в якийсь момент зрозуміла, що не можу його їсти, мене від нього «верне». Почала сама готувати страви ведичної кухні, якраз у період кризи.

Любиш готувати сама вегетаріанську їжу?

 

Я дуже люблю готувати, але за браком часу не завжди виходить. Коли почала ходити в храм до кришнаїтів, купувати індійські спеції, познайомилася з дівчинкою, яка вже 20 років вегетаріанка. Вона багато чого мене навчила. Бути вегетаріанкою – це зовсім інше самопочуття, по-іншому відчуваєш світ. Коли відпрацьовую концерт – сповнена сил, енергії і не маю агресії. Нормалізується сон, покращується колір обличчя, зранку легше вставати, більше сил для творчості. Люди, які приходять до храму кришнаїтів, особливо наставники, виглядають набагато молодшими, скажімо, йому 50 років, а виглядає він на 30. І вони світлі!

Ти народилась і зростала неподалік гір, зараз часто вдається вирватись у Карпати?

 

Дуже люблю подорожувати. Нещодавно відпочивала зі своїм коханим у Карпатах, в селі Татарові, де є готельний комплекс із дерев’яних гуцульських хаток. Там є всі послуги, влітку – дуже красиво, а от приїхали взимку – і що робити, нудно. Подалися в Буковель, там я освоювала лижі й гори. Люблю на море їздити, була в Туреччині. Найзаповітніша мрія – потрапити до Індії. Хочу поїхати в Кералу, де природа, аюрведичний центр, щоб навчитися і пізнати ближче.

 

Я вже не знаю, коли туди потраплю. (Сміється). Доходить до того, що замовляємо літак, шукаємо готель – і все зривається, бо в останній момент «спливає» концерт.

Наталю, а що для тебе найголовніше в житті, чи є критерій щастя?

 

По-перше, саме життя є цінністю, тому я вважаю, що жити треба красиво. Тобто не існувати, а кожну хвилину й годину треба цінувати, проводити духовно й гармонійно, від кожної хвилинки свого життя отримувати задоволення! Це для мене головне. Звісно, щастя у кожного своє: комусь потрібна квартира, машина, а комусь – щось інше. Я вважаю, що треба духовно розвиватись, тому що матеріальне можна втратити в будь-який момент, і на цьому щастя закінчиться. Духовний розвиток тільки допомагає мені у стосунках з коханою людиною, гармонізує їх. Для мене важливі мої близькі: мама і тато, мої друзі. Коли вони здорові, тоді я щаслива. Музика і творчість – це також щастя, тобто все в комплексі.

 

 

 

Оставьте комментарий

���������

on-line курс
пишущей
журналистики